Ще три десятиліття тому літературні журнали виходили великими накладами, а у перші роки незалежності України саме завдяки ним розширився світогляд радянських читачів, в якому раніше панували соцреалізм та кон’юнктура. У журналах з’являлися переклади і заборонені українські поезія та проза, згодом почали поставати нові цікаві проекти, що не були пов’язані зі Спілкою письменників, а ґрунтувалися на ентузіазмі редакторів.
Так у різні роки виходили іздриковий «Четвер» та «Потяг 76» Юрія Андруховича й Олександра Бойченка. Деякі числа ще «гуляють» у мережі у пошуках власника, а от потримати у руках примірники житомирського «Авжеж» чи донецького «Кальміюсу», ймовірно, вже не вдасться. У середині 2000-х фінансову кризу не витримало чимало літературних журналів. Так у 2009 році зникло одне із найпопулярніших на той час видань – «Книжник-review» Костянтина Родика.
Нині деякі часописи сяк-так тримаються на плаву. Та попри те, що кількість літературних видань в Україні невелика, на жаль, якість їх теж невисока. Що стало причиною – розширення інформаційних можливостей, ганебне становище українського книговидавництва та книгорозповсюдження, відсутність конкуренції? Часто журнали не можуть залучити професійних дизайнерів, редакторів відділів, витрачати кошти на рекламу, просування і платити гонорари авторам. Надто ж бракує грамотного менеджменту.
Чимало з них дизайном нагадують примірники 60-70-х, або, що гірше, 90-х років минулого століття. Зазвичай причина глобальна – «відсутність фінансування» (хоча, погодьтеся, жалюгідний аргумент у ринкових умовах). Та нині часописи все частіше стають за важливістю в один ряд з книгою. Гліб Гусєв, колишній заступник головного редактора українського «Esquire», упевнений: «Для того, щоб журнал вижив у майбутньому, він має стати, по суті, артбуком, предметом розкоші та річчю, якою варто дорожити».
http://bukvoid.com.ua/digest/2015/11/13/093913.html
…І саме так станеться! Завдяки самовідданим викладачам й талановитим здобувачкам!
Йдеться про професора Олександра ЄМЦЯ й здобувачок освіти Ірину ЗЕЛІНСЬКУ та Ілону ПРОКІНУ!
З гордістю презентуємо їх працю:
