06 жовтня 2021 року завідувачка відділу науково-методичної та просвітницької роботи Наукової бібліотеки Хмельницького національного університету Молчанова Світлана Артемівна на запрошення доцентки кафедри Тарасової Ольги Володимирівни провела інтерактивну лекцію «Іван Франко: трагедія і велич Генія» для студентів й студенток 1 курсу спеціальності 035 Філологія. Спеціалізація 035.04 – германські мови та літератури (переклад включно).
Студенти дізналися чимало цікавих фактів про незнаного й сучасного ідейного архітектора української нації, письменника, публіциста, перекладача і громадського діяча Івана Франка.
Ще зовсім юним Франко переклав українською дві драми Софокла, кілька частин з пісні про Нібелунгів. Пізніше працював над творами Байрона, Гете, Гюго, Сервантеса, Вальтера Скотта, Дюма, Майєра, Шеллі, Міцкевича, Тургенєва, Льва Толстого…
Серед перекладів Франка значне місце належить перекладам з античних літератур. Він вважав, що антична поезія є скарбницею світової культури, і намагався збагатити нею українську культуру. Гомер і Гесіод, гомерівські гімни, переклад трагедії Софокла «Цар Едіп», Сапфо і Алкей, римські поети Горацій і Вергілій − цим не вичерпується список античних перекладів Франка [https://ru.osvita.ua/vnz/reports/ukr_lit/16012/].
Протягом всього творчого шляху Франко неодноразово повертався до питання про необхідність видання творів Шекспіра українською мовою. Він переклав низку сонетів Шекспіра, уривки з «Бурі» і «Короля Ліра». За активною участю і під редакцією Франка вийшли в світ окремими виданнями трагедії Шекспіра у перекладах П. Куліша з передмовами І. Франка, які є спеціальними дослідженнями, присвяченими аналізу кожного твору (1899−1902).
Найгрунтовнішою працею Франка-перекладача є «Фауст» Гете. Над цим перекладом письменник почав роботу ще в 70-тих роках. У 1875 р. в журналі «Друг» з’являються уривки з «Фауста». У 70−80-х роках Франко продовжує друкувати свої переклади з цього твору. Лише у 1881 р. він закінчує переклад першої частини «Фауста», додавши до нього докладні коментарі [https://ru.osvita.ua/vnz/reports/ukr_lit/16012/].
Особливо цікавили Франка-перекладача епоси різних часів і народів від «Слова о полку Ігоревім», середньовічного епосу «Нібелунги», старогрецького епосу до індійського й старовавилонського епосів. Усім відомо, що Франко перекладав з польської, німецької, італійської. Але мало хто знає, що І. Франко займався перекладом і древньоіндійських творів.
Щодо значення перекладацької діяльності, Франко зауважував, що переклади творів світової літератури роблять їх частиною української культури. Просвітню роль перекладів Франко розумів дуже широко [https://ru.osvita.ua/vnz/reports/ukr_lit/16012/].
«Народе мій, замучений, розбитий, мов паралітик той на роздорожжу» – сто років минуло, відколи написані ці слова. А ми все ще поділені, в нас різні герої, різне бачення власної історії. Ми всі вже називаємо себе українцями. Але досі не завжди розуміємо, що це означає – бути українцем. Ми все ще шукаємо відповіді на питання, на яке Франко відповів у своєму листі до молоді, до нащадків, до нас з вами. він писав: «Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіційних кордонів».